Протягом останніх років спільними зусиллями парламенту та уряду були здійснені значні кроки щодо удосконалення нормативно-правової бази з управління державним боргом: внесено суттєві зміни та доповнення до Бюджетного кодексу України у частині боргової політики, прийнято відповідні урядові акти, щодо стратегії управління державним боргом та зменшення ризиків, а також проведення активних операцій з борговими зобов’язаннями. Все ще потребує унормування низка процедурних моментів щодо управління державним боргом, передбачених у Бюджетному кодексі. Проте в цілому, питання управління суверенним боргом є достатньою мірою унормоване, з врахування міжнародного досвіду на законодавчому рівні, як цього вимагає Конституція України.
Проте, розвиток боргової кризи у Європі, свідчить про те, що одна з найдосконаліших систем управління державними фінансами, яка спиралась на одні з найконсервативніших критерії фінансової стабільності, що були прописані в установчих документах Європейського союзу, теж може зазнати фіаско. Популістичні рішення урядів, неконтрольовані обсяги державних запозичень для задоволення поточних кон’юнктурних потреб та нехтуванням довгостроковим ризикам призвели до перевищення гранично допустимих показників державного боргу у низці європейських країни, що в умовах зниження ліквідності міжнародного ринку капіталу та світової фінансової кризи, призвело до неспроможності урядів обслуговувати суверенні борги та змусило суттєво скоротити витрати на утримання державного сектору. Це у свою чергу призвело до ще більшого погіршення макроекономічної рівноваги та соціальних заворушень.
Отже, останні новації реалізовані у бюджетному законодавстві України, що були направлені на підвищення ефективності управління державним боргом та підвищення боргової безпеки країни не гарантують уникнення негативних наслідків другої хвилі світової фінансової кризи. Мало того, фіскальна політика зорієнтована на вирішення поточних фінансових потреб держави, без врахування довгострокових тенденцій та ризиків може призвести до суттєвого погіршення стану державного боргу та неможливості залучати нові позики навіть в обсягах необхідних для рефінансування старих боргів, а це в умовах значного дефіциту фінансів державного сектору економіки та низьких темпів економічного зростання може спричинити довгострокову економічну стагнацію та загострить соціальну нестабільність.
Вже сьогодні, уряд відчуває значні труднощі при виконання плану запозичень на 2011 рік, ступінь виконання якого за 11 місяців становить 65 відсотків. Причому, вартість державних запозичень вже майже у два рази є дешевшою ніж вартість капіталу на міжбанківському ринку та у півтори рази менша вартості рефінансування НБУ. Уряд не може пропонувати ринку реальну вартість грошей через свої бюджетні обмеження, що і є основною причиною недовиконання плану запозичень.
Криза ліквідності, яка утворилась сьогодні в економіці України спричинена з одного боку жорсткою монетарною політикою НБУ та значним обсягом державних запозичень з іншого, що призвело до здороження кредитних ресурсів для реального сектору економіки. За умови збереження нинішнього рівню державних запозичень та жорсткої монетарної політики, в економіці наступить «інвестиційний голод» наслідком якого стане суттєве зниження темпів економічного зростання вже у найближчі періоди.
Окремої уваги потребує аналіз валютних ризиків, оскільки курс долара США відповідно до форвардної біржової ціни (NDF форвард) на грудень 2012 року складає сьогодні 10,2 грн. за долар США. Тобто, навіть за умови збереження нинішнього рівню державного боргу та частки зовнішнього (65%) загальна сума державного та гарантованого боргу у грудні 2012 року може наблизитись до гранично допустимого рівня у 60 відсотків, за умови врахування сукупного боргу державного сектору економіки відповідно міжнародних стандартів.
За таких умов, бюджет 2013 року буде позбавлений додаткового фінансування за рахунок державних запозичень, а обслуговування поточних платежів за боргом вимагатиме значного скорочення інших витрат бюджету.
Таким чином, бюджетна та боргова політика України на наступні роки повинна базуватись на середньостроковій стратегії управління державним боргом, яка має враховувати довгострокові ризики не лише пов’язані із виконанням державного бюджету, але і забезпечення макроекономічної стабільності та рівноваги у довгостроковому періоді.
За таких умов, основними цілями стратегії управління державним боргом у найближчі роки має бути зниження валютного ризику та ризику рефінансування.
Останні роки політика уряду була спрямована виключно на здешевлення вартості запозичень, що призвело до пікових навантажень на державний бюджет у поточному та наступному роках, а необхідність обслуговування яких вже призвело до низки негативних явищ. При чому, значні короткострокові зовнішні запозичення здійснюють подвійний тиск на бюджет та валютний курс.
Надмірний попит на позиковий капітал зі сторони державного сектору призводить до збільшення рівню відсоткових ставок, найменш негативним наслідком чого є зростання витрат бюджету.
Тому необхідно змінити підхід до визначення обсягу внутрішніх запозичень з урахуванням реальної ліквідності національного ринку капіталу – обсяг внутрішніх запозичень має визначатись виходячи з оцінки реальної ємності фінансового ринку, наявності вільних ресурсів та виключно за умови відсутності конкуренції між державним та приватним сектором за фінансові ресурси, результатом чого стає здороження позикового капіталу.
Помірні обсяги державних запозичень у поєднанні із запровадженням Національним банком програми підтримки ліквідності вторинного ринку довгострокових державних запозичень, дозволить значно знизити рівень відсоткових ставок. Програми викупу боргових зобов’язань застосовуються у багатьох країнах. Такий інструмент дозволить знизити ризик рефінансування, який є надзвичайно актуальним сьогодні, але в ніякому разі його не можна розцінювати як джерело емісійного фінансування дефіциту бюджету. Центральний банк через вторинний ринок, зважаючи на графіки погашень та запозичень спільно з урядом, має здійснювати ін’єкції додаткової ліквідності чи заходи з її стерилізації, але у межах обсягів рефінансування поточних зобов’язань.
Проте програма викупу державних облігацій національним банком має бути спрямованою до зниження прибутковості операцій національного банку. Політика спрямування прибутку національного банку до державного бюджету є формою емісійного фінансування та непрямим чином суперечить бюджетному законодавству. Крім того, для досягнення фінансового результату визначеного у державному бюджеті національний банк змушений здійснювати таку монетарну політику та підтримувати такий рівень відсоткових ставок, який забезпечив би необхідний рівень прибутковості, а це часто негативно впливає на загальну економічну рівновагу. За умови безприбутковості національного банку, урядові боргові зобов’язання власником яких є НБУ могли б бути рефінансовані на нові під значно нижчі відсотки так на довші строки, а корпоративний і фінансовий сектори економіки отримали б необхідні кредитні ресурси для інвестиційної діяльності.
Звісно, існують інші ризики пов’язані із державним боргом України та методи підвищення боргової безпеки країни, проте, враховуючи нинішній стан ринкової кон’юнктури, кумулятивного накопичення дефіцитів державних фінансів та негативного торгового балансу, ризик ускладнення умов рефінансування боргових зобов’язань та висока ймовірність девальвації гривні є ключовими моментами для реалізації монетарної політики НБУ та фіскальної політики уряду. За умови їх злагодженої роботи, можливо у 2012-2013 роках вдасться нівелювати відповідні ризики та не допустити перехід економіки України до стану рецесії, як кінцевого результату нинішнього макроекономічного дисбалансу.
Олександр Царук, к.е.н.
